Казка про Бабая
Було чи не було, а тільки моїй матусі розповідала бабуся, а бабусі – її матуся, моя прабабуся.
Якось у гайочку, край веселого струмочка, поселився Бабай. І не треба було йому ні їсти, ні пити – страхом живився. Лякав усіх, а сам від того товстів і товстів, справжнім страшидлом став. Уже ледве поміж деревами протискається.
Струмочок від страху сховався під кригу. Птахи теж розлетілися: одні – у вирій, інші – до людських осель. Ніби онімів гай.
Усі той гай десятою дорогою обминають. Та страшидло як вискочить, то тікають так, що тільки п’ятки миготять!
Моя прабабуся тоді була дівчинкою Ганнусею, такою веселункою! І, як кажуть, трапила коса на камінь. Не страшним, а смішним здавався страшидло Ганнусі.
– Оце-то кумедний! – розсипала сміх дівчинка.
То й інші діти стали придивлятися до Бабая: а таки й справді чудасія! Чого ж боятися? І такий регіт пішов, аж луна озвалася попід гаєм!
Образилося страшидло, заховалося в кущах. І самого його страх пробрав. Сидить, трясеться, аж кущі ходором ходять. Крига над струмочком розійшлася, виглянув він: оце дива в гаю! І задзюркотів веселіше під прозорим дзеркальцем криги.
З того часу став худнути Бабай. Як тінь, блукає гаєм. А той гай уже ніхто й не оминає. По хмиз діти прибігають. Самі собі дивуються: чого ми боялися?
А Ганнуся й каже:
– Давайте на Різдво ялинку в гаю прикрасимо!
Усі пристали на цю вигадку.
– Зробімо ж ялинку не тільки ошатною, а ще й смачною, – веде далі дівчинка.
– Це ж як? – дивується малеча.
– Прикрасимо її овочами та фруктами – морквинками, яблучками, то й птахи до гаю повернуться, – мовила розсудливо моя прабабуся.
Що тут зчинилося! Зраділи всі, і старші, і меншенькі. Відразу ж взялися до діла. Наскладали повний кошик смаколиків і гайнули готувати бенкет для пташок.
То була незабутня ялинка! І незабутнє Різдво! Його святкували і люди, і пташечки. Усім було весело та радісно. Гай сповнився пташиним щебетом.
А де ж отой Бабай? Про нього й забули всі! Немає його більше в гаї.