Слово поетеси
Господь послав її не випадково,
Вона прийшла, як зіронька, в цей світ.
Осяяла, як промінь веселковий,
Лишила на землі помітний слід.
Вона зросла розумна і завзята.
Серед дітей була, як Божий дар.
Талантами і вродою багата,
Лише Господь здоров’я їй не дав.
Струнка, красива, наче рання вишня,
Вже юнаки всміхалися їй вслід.
Чому так сумно і трагічно вийшло,
Що рано залишила білий світ?
Ця дівчинка завжди кудись спішила,
Немовби зазирнула в майбуття,
Що доля мало весен їй лишила,
Коротка була лінія життя.
Як жаль, що медицина в нас безсила,
Не вміє цю хворобу лікувать.
Вона багато душ уже убила,
І Саша не змогла її здолать.
Роки боролась дівчина хоробра,
Їй мужності ні в кого не займать.
Все вірила , що ця лиха хвороба
Від неї стане з часом відступать.
А смерть усе частіше наступала.
Її холодний погляд спопеляв.
Так рано цвіт духмяний обірвала
І кинула на землю, щоб зів’яв.
Така у нас статистика невтішна,
Чорнобильский синдром, як хрест, іде,
Кладуть в могилу праведних і грішних,
Згасає покоління молоде.
Ще пісню Саша нам не доспівала
Про велич і красу осінніх днів,
Її як хмари сиві заховали,
Згубилась десь у клині журавлів.
Не скаржилась і плакати не вміла,
Як юна Леся з болем прожила.
Вона життя і сонце так любила,
Бо до землі зернятком проросла.
Якби дано було їй вік прожити,
То б на Олімп з віршами піднялась.
За нею буде світ не раз тужити.
Звідкіль прийшла на дівчинку напасть?
Знов буде в полі жито колоситись,
Повернеться уся в цвіту весна.
Ти в пам’яті назавжди будеш жити,
В дзвінкоголосих мріях та піснях.
Найкращих смерть, як завжди, вибирає,
Вони ідуть, не завершивши справ.
Хай над тобою солов’ї співають,
Граніт зігріють відблиски заграв.
Ти будеш жити , наче птах крилатий,
В твоїх книжках, що нам талант відкрив.
Не в тому справа, мало чи багато,
А в тому суть, як ти життя прожив.
Дівчатко миле, юна поетеса,
Рідня моєму серцю і перу.
Хоча змінила ти навік адресу,
Та пам’ять я про тебе не зітру.
І хай земне життя було недовгим,
Короткий спалах, мов яскрава мить.
ЇЇ дорога повела до Бога,
Десь в небі зірка Сашина горить!
І буде в полі жито колоситись,
Скорботні ночі зміняться знов днем.
І буде в небі зірочка світитись,
Яку ми Олександрою назвем!
Тамара Артем’єва
