Кольорова казка

 

Кружля метелик біля хризантеми.

Сам білий, а вона як сонця схід!

Отак розпочинаю я поему

Про наш барвистий кольоровий світ.

 

І Блакить

Живе в небесній сині королева –

Володарка всього блакитного.

До її послуг замок кришталевий

І фарби всіх відтінків синього.

 

Бо тільки синім володіє пані,

Ясну блакить малює на світанні.

А вдень світлішає небесна баня –

Вже не така, яка була зарані.

 

Художниці ж турбот іще доволі:

Налити синню волошки у полі,

Пофарбувати цвіт дзвіночків синім,

Покрапати на незабудки милі.

 

А квіти, які звуться «синє небо»?

Для них ледь-ледь темнішу барву треба.

Нехай плетуться, прагнуть високості –

До королеви завітають в гості.

 

Палац небесний спуститься низенько,

І королева – синьоцвіту ненька –

Вже пестить квіти ніжною рукою –

Здається ж, вітрові нема спокою!

 

Ось і в Марійки сині оченята,

І в Петрика – як волошкове свято.

Мов крапельки небесної блакиті,

Всіх веселять у кольоровім світі!

 

А в королеви вистача роботи –

Пофарбувати волошковим води,

Щоб струмували у відтінках сині

На радість квітам, звірам і людині!

 

ІІ Рожеве

Де сонечко вкладається поспати,

Червона барва – йому рідна мати.

Щоранку сонце світиться рожево –

Цілує його ненька-королева.

 

І розсипає світлі променятка,

І рум’яніють щічки у дитятка,

Що спить іще і бачить милі сни –

Рожево-ніжні у малят вони.

 

ІІІ Смарагдове

Весна дарує щедро зелень світу

І залишає все це потім літу:

Смарагдами виблискує трава,

І для дерев ця барва не нова.

 

Тож зелень розливається, як море,

Виблискує на сонці неозоро!

 

У кожному зеленому листочку,

У хлорофілом звитому віночку

Для атмосфери кисню є доволі –

В садах, лісах і у широкім полі!

 

Отож, без зелені немає цвіту.

Хвала ж смарагдовим весні і літу!

 

IV Золотаве

Настане осінь, і смарагд отави

Вбирає в себе барви золотаві.

Жовтіє листя, сиплеться додолу,

Все золотаве – ген, до видноколу!

 

Не тільки осінь золотом багата,

Й весна повсюдно сипала дукати.

 

То золотіли скрізь поміж травою

Кульбабки золотою головою.

І сонечко над нами золоте.

Під ним усе зростає і цвіте!

 

V Про решту барв

Завершимо поему загадково,

Щоб пізнавали світ ви знову й знову.

 

Тож до веселки помандруймо, друзі,

Що в різнотрав’я хилиться у лузі.

Про барви знає все вона, щаслива:

Чому є фіолетовим чорнило,

 

Чому чорніють скопані грядки

Й чому біліють взимку на святки.

У таємницю кольорових див

Отой метелик білий нас завів,

 

Кружляючи довкола хризантеми

Ще на початку нашої поеми.