Кольорова казка
Кружля метелик біля хризантеми.
Сам білий, а вона як сонця схід!
Отак розпочинаю я поему
Про наш барвистий кольоровий світ.
І Блакить
Живе в небесній сині королева –
Володарка всього блакитного.
До її послуг замок кришталевий
І фарби всіх відтінків синього.
Бо тільки синім володіє пані,
Ясну блакить малює на світанні.
А вдень світлішає небесна баня –
Вже не така, яка була зарані.
Художниці ж турбот іще доволі:
Налити синню волошки у полі,
Пофарбувати цвіт дзвіночків синім,
Покрапати на незабудки милі.
А квіти, які звуться «синє небо»?
Для них ледь-ледь темнішу барву треба.
Нехай плетуться, прагнуть високості –
До королеви завітають в гості.
Палац небесний спуститься низенько,
І королева – синьоцвіту ненька –
Вже пестить квіти ніжною рукою –
Здається ж, вітрові нема спокою!
Ось і в Марійки сині оченята,
І в Петрика – як волошкове свято.
Мов крапельки небесної блакиті,
Всіх веселять у кольоровім світі!
А в королеви вистача роботи –
Пофарбувати волошковим води,
Щоб струмували у відтінках сині
На радість квітам, звірам і людині!
ІІ Рожеве
Де сонечко вкладається поспати,
Червона барва – йому рідна мати.
Щоранку сонце світиться рожево –
Цілує його ненька-королева.
І розсипає світлі променятка,
І рум’яніють щічки у дитятка,
Що спить іще і бачить милі сни –
Рожево-ніжні у малят вони.
ІІІ Смарагдове
Весна дарує щедро зелень світу
І залишає все це потім літу:
Смарагдами виблискує трава,
І для дерев ця барва не нова.
Тож зелень розливається, як море,
Виблискує на сонці неозоро!
У кожному зеленому листочку,
У хлорофілом звитому віночку
Для атмосфери кисню є доволі –
В садах, лісах і у широкім полі!
Отож, без зелені немає цвіту.
Хвала ж смарагдовим весні і літу!
IV Золотаве
Настане осінь, і смарагд отави
Вбирає в себе барви золотаві.
Жовтіє листя, сиплеться додолу,
Все золотаве – ген, до видноколу!
Не тільки осінь золотом багата,
Й весна повсюдно сипала дукати.
То золотіли скрізь поміж травою
Кульбабки золотою головою.
І сонечко над нами золоте.
Під ним усе зростає і цвіте!
V Про решту барв
Завершимо поему загадково,
Щоб пізнавали світ ви знову й знову.
Тож до веселки помандруймо, друзі,
Що в різнотрав’я хилиться у лузі.
Про барви знає все вона, щаслива:
Чому є фіолетовим чорнило,
Чому чорніють скопані грядки
Й чому біліють взимку на святки.
У таємницю кольорових див
Отой метелик білий нас завів,
Кружляючи довкола хризантеми
Ще на початку нашої поеми.