Тутанхамон

Броварчанину Вадиму

Не відаєш, що ти – Тутанхамон,

Правитель Стародавнього Єгипту!

Для нього ти син Бога і закон,

Та відродився в нас на диво світу.

Загинув же у зовсім юнім віці –

У десять літ вже фараоном був!

Одружений з дочкою Нефертіті,

А нині ти усе оте забув.

Звичайний хлопець, учиться у школі,

А погляд дуже владний з-поміж вій,

Немов гіпнотизує мимоволі.

В поставі гідність, гордість, супокій.

Ось він собі, за звичаєм хлопчачим,

Біжить з м’ячем і грає у футбол –

Так плечі розправляє він, неначе

Йому накинув мантію Атон.

Тутанхамон! Під маскою в гробниці

Він зник із-поміж золота, як тінь.

Не знаю, чи тобі, буває, сниться

Котресь із фараонських повелінь?

Ось радники схилилися в поклоні,

Чекають на накази повсякчас.

Матуся Нефертіті щедро доні

Дарує щонайкращу із прикрас.

Богиня Бастет у подобі кішки

Сидить на позолоченім стільці.

Ти налягав на ногу, але пішки

Любив гуляти, плавав у ріці

Найбільшій в світі – ну, звичайно, Нілі,

А Анхесенамон плела вінки –

Твоя дружина між лілеї білі

Вплітала незабудки залюбки.

Одну знайшли в твоєму саркофазі

Між розсипів найкращих із прикрас,

І всім тоді подумалось на разі:

Над справжнім цвітом, ні, не владен час!

І над любов’ю він не владарює.

Бач, Анхесенамон – немов дитя!

Ніщо на світі не минає всує,

Ніщо не гине в світі без пуття!

Тутенхамон – о, юний фараон!

А поряд квітка Анхесенамон.