Сльоза Чураївни

 

Рожевий дощ ранкової зорі

За хмарами в подаленілім небі

З краплинкою у чайки на крилі,

Сльозою – даниною світлій Гебі.

 

Яка картина обрисів і барв!

Шатро іще не баченої зливи –

Немов рожева тінь розквітлих мальв

І берега високого обриви.

 

Бузкові відблиски високих хвиль,

І захід сонця за морською даллю,

Малюнка неаполітанський стиль,

Ще й блискавки – розплавленою сталлю!

 

Палахкотить малиново гроза,

Жахаючи чаїне царство моря!

Веселкою розмаяна яса

Зринає без веселощів чи горя.

 

В людському серці пристрасті земні,

Уся краса матусі України,

Смарагди і румянці запашні,

Як у поезії Костенко Ліни,

 

В поемі про Марусині пісні,

Про творчість українки-полтавчанки.

Її село, неначе уві сні,

В малюнку неба грозового ранку.

 

Подаленіла в травах череда,

Опалами рясніють світлі роси.

Співає Чураївна молода,

Звиваючи віночком довгі коси.

 

Співає про славетних козаків,

Про славного їх батька Дорошенка.

І досі береже той щирий спів

У самім серці Україна-ненька!

 

До світу поза обрієм гроза,

А України врода – наче мрія!

Це море, як Марусина сльоза,

Горить-ряхтить, ніколи не зміліє!