Острозька академія

Острозька академія! О, диво:

Воскресла пам’ять глибини століть!

І я стою, зворушена, щаслива,

Сльозинку змахуючи мимохідь.

Яка будівля – гарна, ґонорова!

Яка у ній бездонна таїна!

Стократно відчуваю силу слова:

Тут правив мир – все рушила війна!

Ховалися тоді у підземелля –

Вони, як кажуть, в кілька ярусів!

Та чи могла порятувать оселя,

Що наче корабель без парусів?

Тут прихистили, мабуть, найцінніше

Монахи: книги – мудрості овид.

За ці скарби що може бути більше?

Спускаємось під землю. Міцність плит

Вражає і вселяє нам надію,

Що предковічні збереглись скарби.

Тож мудрість предків і для нас зоріє,

Історії величної карби!

Храм академії, святі ікони.

Молитва відкриває небеса!

Коли лунають споконвічні дзвони,

Минуле тут неначе воскреса.

Ось Сагайдачний, України слава,

Смотрицький, знаменитий граматист,

Та Наливайки – мови вчили, право,

І кожен з них відкрив талант свій, хист

У стінах цих, де мудра книгозбірня,

Де чулись настанови вчителів.

Хоч, може, в них була і думка спірна,

Та пошук тут, як вогнище, горів!

Минулось лихо вікової смути,

І знову академія жива.

Тож віримо, що їй тут вічно бути!

Вона прадавня, і вона нова!