Пролог
Продріботіла каштановим пікінесом осінь, і ось уже позирає сонними очима коали зима.
Час для школярів летить миттєво. Контрольні роботи, тести так і миготять, як вокзали на шляху швидкого потяга. Та коли не дивитись у вікно, здається, що нікуди не їдеш. Тільки якось не по собі, особливо, якщо ти в класі новенька. Уся надія на весну – прилетить на своєму килимі-літаку, і, нарешті, серце малою пташиною стріпнеться від щастя!
Та де там! Усе було якось буденно – дощі, калюжі, зовсім не схожі на моря чи затоки. «Як це все буденно, як це звично. Скільки раз це бачила земля...» – згадувалися слова улюбленого поета. Але чому не «світ прекрасний, земля мов казка»?
Аліна міркувала так, а тим часом весна, як маленька лялечка, відпливала ген, за небосхил, у паперовому човнику з учнівського зошита.