Розділ VIII. Юі врятовано!
Порятувати подругу змогли
Аліна і два хлопці, як орли!
Діти нишком, під плащем, пробралися до зали суду і почули:
– А зараз запрошуємо до зали підсудну номер два!
– Цікаво, а хто в них «підсудна номег один»? – риторично поцікавився Вінсент.
У залу зайшла білява дівчина, з трохи розкосими очима, в чорній сукні, з шкіряним шнурком на шиї. Коси були зібрані в пишний хвіст аж до колін.
Вона ішла гордо, з високо піднятим підборіддям.
– Це не Ернеста! – сказала Аліна.
– Влучне спостереження, – посміхнувся Хлоє.
– Тихіше! – прошепотіла Аліна.
– За що вас притягнено до суду? – поставив запитання суддя.
– За те, що захистила дівчину, – скептично мовила білявка.
– Та дівчина була небезпечна для Рондо! – сказав суддя. – Вона подруга людини! Мало того, вона має за друга хлопця, що вже двічі був підсудним! І втік! А ще кажуть, що у них з’явився новий друг!
– Це я? – запитав Вінсент, не відриваючи очей від судодійства.
– Її треба рятувати! – зойкнула Аліна, коли дівчину повели до столу, де лежали мотузки. Білявку зв’язали і повели до озера Рун.
– Її зараз утоплять! – закричала Аліна.
Хлопці, загорнувшись у плащ-невидимку, підбігли до стражів. Вінсент кинувся на одного, Хлоє – на другого. Аліна тим часом допомогла дівчині скинути мотузки.
– Тікаймо хутчіш! – скомандувала Аліна.
Підлітки кинулися бігти. Подолавши чималу відстань від замку Ліза, вони зупинилися і скинули плащ. Вінсент зігнувся вдвоє, упершись руками в коліна. Хлоє впав на землю, кілька разів зробивши сальто. Аліна вперлась у стовбур могутнього дуба. Всі хапали ротом повітря, намагаючись відновити дихання. Лише врятована дівчина дихала рівно, вона мовчки стояла і дивилась на нових друзів.
Через декілька хвилин Аліна сіла на землю і запитала її:
– Як тебе звати?
– Юі… А чому ви мене врятували? – поцікавилася в свою чергу та.
Троє дітей перезирнулись.
– Ти говорила, що захистила в суді дівчину. Якою вона була? – запитав Хлоє.
– Дуже вродливою, – захопливо мовила Юі.
Сутеніло. За декілька хвилин хлопці вже спали.
– Розкажи мені про дівчинку, що ти її захистила, – попросила пошепки Аліна.
– Вона красуня! Ясноока, струнка, з каштановим волоссям і сяйливою усмішкою, – задумливо проказала Юі, – але ця краса чомусь здається штучною. Чогось бракує.
– А ти звідки? – поцікавилася Аліна.
– З України, – відповіла Юі і продовжила: – Я тут на прохання могутнього Велеса. Це він поселив мене в містечку Мінті.
– Це де?
– У країні Мано, за річкою Хосеф.
– Далеко?
– Так, і маршрут досить складний: спочатку на схід, до селища Нотрі, далі на південь, до міста Амрі, а потім – на захід полями.
– Зрозуміло, і ще одне: Юі, ти пам’ятаєш своє людське ім’я?
– Звісно ж, мене звуть Олею.
Аліна радісно усміхнулася:
– Добраніч!
– Добраніч.