Розділ X. У в’язниці
Ми не сміливці, не герої
Посеред небезпек –
Ми просто діти: двоє, троє
Ще Юі і Вінсент!
– А-а-а-а!
– Припини кричати! – замахав руками на Вінсента Ліз.
Діти відчули, як їх схопили дужі руки Лона та Зіка.
Минуло небагато часу, і вони вже сиділи у в’язниці.
– Спасибі, друже! Красно дякую. Молодець! – сердився Хлоє.
– Нема за що! – буркнув Вінсент.
– Звичайно, нема за що! – розвів руками Хлоє.
– Хлопці, припиніть! – розсердилася Юі. – І так тяжко!
Хлопці надулись і відвернулися. Хлоє сів на підлогу. Вінсент ліг горілиць. І ... ні звуку.
Дівчата захихотіли, позираючи на розгніваних «півників».
– Милі «півники», – почала Аліна в’їдливим голосом, – коли ви і надалі тільки сваритиметесь, то нічого не доб’єтесь! А нам, якщо ви не забули, ще треба знайти Ернесту і визволити її! Ну, що, і далі ображатиметесь?
– Так! – в один голос сказали Хлоє і Вінсент.
Потім глянули один на одного, скривилися і відвернулись.
– Пиши пропало! Вони безнадійні! – зітхнула Юі.
Довго сиділи мовчки, розмірковували. Ліниво брели отари хвилин.
– Ми сидимо уже близько години! І навіть не робили спроб звідси вибратися! Тут холодно! Волого! Кажани літають! Темно! Нема чим дихати! Смердить! Та ще на додачу парубки посердилися! – прокоментувала ситуацію Аліна.
– У мене, здається, є сірники! – скрикнула Юі.
– Чого ж мовчиш? – зраділа подруга.
Юі черкнула сірником, і друзі побачили кімнату, майже овальну, з кажанами на стелі.
Долівка була вкрита чимось білим. Стіни теж стояли в білому. А в повітрі, якщо воно було, літало те ж саме – біле!
– Це сіль! – спробувала його на смак Аліна, сірник погас. – Мабуть, нас тримають у соляній печері.
Юі вихопила ще одного сірника, і кімната знову була осяяна. Аліна підвелася і роззирнулася у пошуках хоч однієї шпаринки. Та марно – її не було! Не було також і дверей!
– Як ми сюди потрапили, хтось пояснить мені? – прошепотіла дівчинка.
Сірник зашипів і згас. Вивчаючи кімнату, діти ще і ще палили сірники. Їх запас вже майже вичерпався, коли друзі розгорнули дивовижну карту. У химерних лабіринтах в’язниці вони помітили ще одного в’язня – Ернесту! Від в’язниці до білого палацу Ліза пролягав довгий підземний хід.
Наступний сірник спалахнув у руці Юі. Карта на мить випірнула з пітьми. Аліна глянула на неї відстороненим поглядом, вона помітила, що всю місцевість на карті було обведено широким кордоном. Ще один спалах сірника – Аліна встигла прочитати напис: «Країна Рондо».
Останній сірник згас. Що робити далі?