Розділ XXVIII. Світ Білої Магії
І прояснилося таємне,
Легенда древня ожила,
Мов на бездонне небо темне
Зоря у променях зійшла!
У цьому магічному світі білою лебідкою линув чудовий спів:
Кінець греблі шумлять верби,
Що я й насадила...
– Та це ж українська народна пісня! – вигукнула Аліна.
– Я впізнаю голос Зоряни! – захоплено мовила Юі.
– Зоряни? – задумливо повторила Аліна. – Ти з нею знайома?
– Так, я сюди приходила, тільки іншою дорогою, довшою, з дідусем Уаном у гості до всемогутнього Велеса та його дружини Зоряни. Велес забрав її із сузір’я Волосся Вероніки.
– Тобто Волосожар, – додав Вінсент.
– Виявляється, в легенді все правда, – промовила задумливо Аліна.
Почулися кроки. Всі озирнулись і побачили, що за їхніми спинами стоїть жінка в українській вишиванці.
– Добридень, – мовила вона і посміхнулася до Юі. – Спасибі, що привела своїх друзів. Ми з Велесом давно чекаємо на вас! Я теж з України, – вона привітно глянула на дітей. – Ви ж знаєте легенду про сузір’я Волосожар?
– Знаємо! Хлоє мав рацію: я все побачила на власні очі, – роздумувала вражена Аліна.
– Зоряно! – здивовано зойкнула Юі, навіть вона зараз здавалася спантеличеною. – І я чула цю легенду, але не здогадувалась, що вона про тебе.
– Тепер ти все знаєш, дівчинко, – проказала Зоряна. – А твій дідусь Уан чекає на Хлоє, щоб зняти з нього закляття.
Вона повела дітей у печеру, де на колінах стояв маг Уан, розпалюючи білосніжне вогнище. Онука враз кинулася до свого дідуся і зразу ж відсахнулася.
– Навіщо ти занапастив мого друга? – нагримала дівчина.
– Сідай, слухай, – спокійним тоном сказав чаклун.
– Ну? – зриваючись на крик, загриміла Юі і вмостилася зручненько.
– Ми з Лізом брати, – почав Уан.
– Що?!
– Але мене в одинадцять років віддали вчитися до старої чаклунки, а мого брата в цей же день, у дванадцятирічному віці, – до знахарки. Коли через п’ять років ми зустрілися, Ліз мені дуже заздрив, бо він став тільки знахарем, а я – чаклуном. І з тих пір між нами почалася ворожнеча. Уже через тридцять п’ять років Ліз посів рондівський трон і височів на ньому добрих двадцять років – скільки зобрів загинуло! Потім вирішив завоювати престол цілого світу. І він це зробить, якщо ви сидітимете, склавши свої магічні мечі.
– Мечі? – здивувався Вінсент.
– Так, магічні мечі. Тепер ви розумієте, чому я занапастив Хлоє? Якби хлопчик був хоч би трішки старший (а йому було тоді лише три роки), я б залюбки розказав йому цю історію та попросив би його скинути Ліза з трону, бо це могла зробити тільки дитина, а вірніше – діти, серця яких скріплені дружбою. Дружба, як відомо, – велика непоборна сила! Але Пітер був тоді малюком і не зміг би нічого зрозуміти. А зараз він виріс, тож я можу вільно попрохати вас про допомогу.
– Пітер? – запитали діти ошелешено, лише Хлоє, спокійно дивлячись на стіну печери, стояв, трохи роззявивши рота.
– Пітере, не хвилюйся, я вже зняв закляття. Тепер же присягни, що скинеш з престолу Ліза, а я зроблю тобі подарунок – ти можеш просити мене, про що забажаєш!
– Я, Пітер, присягаюсь скинути Ліза з престолу! – урочисто проголосив Пітер, звівши угору меча.
Потім Зоряна усім налила повнісінькі келихи білої води – молочної, як її тут називали.
– А чому Уан наклав закляття саме на мене? – запитав Пітер.
– Тому, що ти його родич, а отже – спадкоємець Ліза, – пояснила Зоряна.
Пітер потер вуха і перепитав:
– Що? Значить, і я з Юі – родичі?
– Так, – спокійним голосом відказав Уан.
Хлопець довго сидів непорушно: думав про щойно почуте. Потім заплющив очі, згадавши про обіцянку мага, зібрав докупи усю свою силу волі і після своїх старань, доволі недаремних, підійшов до чарівника, сів поруч і запитав:
– Можна вам відкрити одну дуже важливу таємницю?
– Так, звичайно.
– Я кохаю Аліну.
– Добре, чого ж ти хочеш? – запитально звів брови могутній маг.
– Я хочу, щоб, коли нам, тобто мені й Аліні, загрожуватиме смертельна небезпека, я б зізнався їй в коханні, – затинаючись, проказав Хлоє і додав: – А вона б відповіла мені взаємністю!
– Добре! Буде зроблено! – усміхнувся Уан. – Тим паче, що для цього не потрібна магія. Я це бачив у вашому майбутньому! Але пам’ятай, ти сам творець своєї долі! – Уан підвівся і випростався. – Майбутнє можна змінити, а ось минуле, на жаль, а може, на щастя – ні! Тому не роби того, про що потім жалкуватимеш.
Країну огортали білі сутінки.
Десь у височині невидиме в світі Білої Магії, оскільки ці краї ніколи не огортала темрява, палахкотіло сузір’я Волосожар.
– У Волосожарі не вистачає однієї зіроньки, – посміхнувся Уан. – Зоряна оселилася з Велесом у чарівній країні Мано, де розташований і цей світ Білої Магії.
А сузір’я тим часом щоночі купалось у зоряних водах Південного Бугу.
– Як же хочеться додому, – прошепотіла, підходячи до Пітера, Аліна.
– До-до-му! – луною відізвалися Вінсент, Ернеста та Юі.
– Що це, чуєте? – озвалася Зоряна.
– Це, певно, Ліз! – схвилювався Лон.
Усі кинулися до чарівних дверей, та їх не було. Перед дітьми розверзлась прірва, з якої чувся гнівний крик Ліза:
– Я усім вам помщуся!
– О! Таке буває дуже рідко – відкрився вхід до Тартару, безодні, з якої повертаються тільки тоді, коли позбудуться всякого зла в душі, – промовив Велес, що також підбіг до гурту.
Усі задивилися на нього – він був, як і в легенді, юний та вродливий. Промовив до підлітків:
– У країні Рондо зла більше немає! Скоро, скоро будете вдома, а поки що на вас, правдоборців, очікують нові перемоги!
Аліна глянула на Пітера. Його очі сяяли, як зорі!