Щасливе місто
Ковші снігів звалилися на місто
І зміями лягли уздовж доріг.
Мов Попелюшка все прибрала чисто,
Розлущивши посріблений горіх.
Вже вулиця – як неземна алея,
Ще й панди снігові поміж гілок!
І блискітками скрізь кружляють феї,
Чарівний розсипаючи пилок.
Казково всюди, прибрано, осяйно!
Давненько оминала нас зима…
Тепер же її радощі згадаймо.
Тож, веселися, зимо, з усіма!
Стрімкі санки, і лижі, наче птахи,
І ковзани, веселі бігуни!
Поземка, ніби крихітні комахи,
Засніжені узгір’я – срібні сни.
Зимові сни! В них білі заметілі
І небезпечні вирви снігові.
Але ж серця давно уже хотіли
Пізнати небезпеки ці нові.?
Пірнути з головою в снігопади
І зринуть там, де був дев’ятий вал!
В ошатнім інеї замрія саду
І Снігової Королеви бал.
Довкола лише принци та принцеси,
Примарну залу огорта блакить.
На сніговім папері поетеси
Віршують, а бурани між бескидь
Уже здіймають голови кудлаті,
Летять, не обираючи стежин.
І дівчинка у паперовім платті
Шукає первоцвіт поміж сніжин.
Заходь, зігрійся. Це щасливе місто.
Що не віконце – ватра між снігів.
Дівча мені всміхається іскристо
З казок, з пісень, а може, з віщих снів.