Пелюстки на щастя
Туман, як хмара, хвилею пливе,
І озером постало наше місто!
Розмитих ліній плетиво нове,
І, хоч зима, – не біло, не іскристо.
Ми, як придонні риби в товщі вод.
Сніги, немов пісок попід плавцями.
І тануть вічні міражі турбот,
Де тільки мрії височать знавцями
Туманностей далеких Андромед.
Мов зябрами вбираємо вологу.
Автомобілі, як політ комет,
Серед туману вгадують дорогу.
І так до ночі. Під її крилом
Із водоростей виросли дерева.
Стоїть берізка вранці під вікном,
Мов Снігова казкова Королева.
Розлогі віти в інеї густім –
Мереживо з прозорого туману.
У сонячнім промінні золотім
Стоїть красуня білотонкостанна:?
Не віриться, що на озернім дні
Вчорашньої кудлатої хмаринки
Знайшла ці самоцвіти вогняні
Та інею крилатого пір’їнки.
Жар-птицею із срібних дивовиж
Злетіла тихо-тихо над снігами.
А з нею разом вишня – до узвиш!
У інеї пухнастяться гілками.
Усі дерева – мов казковий ліс!
А ми під ними – як маленькі діти.
Вчорашнього туману краплі сліз
Перетворились на зимові квіти!
Зима ряхтить, як білий цвіт бузку,
І осипає пелюстки щасливі.
Немає й сліду озера, піску,
Бо все на світі вічне і мінливе!
Отож, ловіть на щастя пелюстки
Із квітів інею в свої долоні!
Це радості, веселощів ростки,
Та поки що в зимовому полоні.