Зимова мелодія
Оцей рояль засніжених полів!
Зима-білявка, розпустивши коси,
На ньому грає! Обшир забілів,
Лежать снігів скуйовджені покоси.
У неї строї срібно-осяйні,
А складки сукні – до ріки, до гаю!
Роялю звуки чисті, неземні –
Я слухаю, й хвилиночки не згаю!
Цей вільний подих снігу та вітрів,
Що свіжістю всю землю огортає!
Сердечок світ в калині не згорів,
Вона ж палає між снігів безкраїх!
Не владні ні морози, ні сніги
Над спілим, ніжним кетягом калини!
Все щирій українці до снаги
Задля Вітчизни, роду і родини!
У кожній ягоді сердечка міць,
Наповнена такою добротою,
Що, певна річ, вже протягом століть
Калина зачаровує собою?
У всяку пору року, а зима
Для неї не була страшна ніколи.
Всі ягоди свої вона трима,
Мов зігріває рідні видноколи
Червоним сяйвом безлічі краплин,
Яких не в силі обтрусити вітер.
А з неба лине снігу дивоплин
І розсипа деревам білі квіти.
Їх пелюстки, як звуки з-під руки
Зими-красуні в сніговім розвої.
Рояль полів, з-під льоду – шум ріки,
А з неба – снігу сяючі сувої.
З них будуть шитись сукні для зими.
То дорогі небесні оксамити!
Калина посміхається, і ми
Не можемо красі цій не радіти!
#lang=ua