Косовиця
Як у Довженка – ко-со-ви-ця!
І ось ми вже серед отав.
Зимою ще не раз насниться
Трава в квітках, далекий став.
І міріади рос-росинок –
В травинки кожної своя.
Веселка вогників-краплинок,
А за узгір’ям, віддаля,
Умите сонечко спливає
Все вище, вище в небесах.
З трав раптом жайворон злітає –
Полів, лугів співочий птах.
Тільки б не викосить гніздечко –
Аж ген гойднувсь ромашки цвіт.
Тож обкосили, як сердечко,
Не зрушивши пташиний світ.
Нехай бринить в бездонній сині
Пернатого веселий спів.
– Як гарно в нашій Україні! –
Дзвенить у пісеньці без слів.
Тріпоче серденько пташине
Від щастя в рідному краю.
Сріблястий голосочок лине
І душу зігріва мою.
Підбилось сонце височенько,
Лужок покосами ряхтить.
О, Україно, рідна ненько,
Ти люба серцю в кожну мить!