Гномик
Хмаринку, як подушку, підмостила –
Спить вишня у садку осіннім сном.
І хоч збудить її тепер несила,
Але тихенько порається гном.
Все золото листків хазяйновито
Зібрав і заховав серед печер.
Всі входи-виходи уже закрито.
Останні ж двері він дрючком підпер.
Такі маленькі, ще й оброслі мохом,
За кущиком, де в урвищі ріка.
Підперто їх тонесеньким посохом –
Дрібна, як мак, у гномика рука.
Ось прийде хто – його ж немає вдома,
Збирає хмиз у в’язанку собі.
Цей чарівник працює без утоми,
Очиці в нього – краплі голубі.
Він ними кліпнув, як мене побачив,
І миттю зник, лиш загустіла мла.
А в’язка хмизу полетіла, наче
У неї два невидимих крила!
То він поніс ту в’язочку додому,
Щоб протопити трохи у печі,
Бо треба ж цьому гномику малому
Спекти хрумкі зернинки-калачі.