Розділ ІІІ. Перші важливі провали
Марійка вийшла з крамниці через кілька хвилин після повернення Діка. Вирішила піти додому, але тією алеєю, де не було павільйонів, а отже, вона не могла випадково зустріти друзів. Хотілося побути самій і обдумати сьогоднішній день, зустріч з Незнайомцем. Їй здавалося, що вона якось інтуїтивно дізналася про нього щось важливе, можливо, головне. Але що саме? Треба було гарненько поміркувати на самоті. Друзі зараз були б недоречні. А завтра вона їм все розповість!
Але не так сталося, як хотілося.
Щойно прийшла додому, як помітила на полиці для взуття братові кеди. Марійка поспіхом зняла туфлі і побігла в кімнату. Так, вона не помилилась – за столом сидів Дмитро. Він широко посміхнувся. Сестра теж посміхнулась у відповідь. Хлопець встав і промовив, замість привітання:
– Де це ти була?
– І тобі привіт! – буркнула у відповідь.
– Я не знав, що ти вчишся в другу зміну, – удавано здивувався старший брат.
– Я просто гуляла, – вже лагідніше сказала Марійка.
– Тоді «просто» можеш допомогти мені з вітрильником? – благально звів очі на сестру брат.
Треба сказати, що він дуже захоплювався макетами кораблів, особливо вітрильних.
– Гаразд, – згодилась сестра. – Що треба робити?
Дмитро витяг з пакета коробку, в якій був вітрильник.
– Допоможи, будь ласка, прикріпити бушприт ось сюди. Ні, ні, сюди. Так, тепер тримай! Ага! Забери пальця. Так!
Скоро Марійка забула про Постать і поринула з головою в корабельну науку. Брат так цікаво розповідав про кораблі, що дівчинка заслухалася. Вони давно доклеїли і пофарбували корабель в золотистий колір, а тепер просто розмовляли. Точніше, говорив Дмитро, а Марійка уважно слухала. Їй вперше було так цікаво з братом.
Телефонували друзі. Дивувалися, що вона так швидко зникла. Шкодували, що Макс ще не дістав приладу для стеження. Але обіцяв, що буде на завтра.
Було ясно, що події в крамниці приколів їх просто шокували. Кинулись розпитувати.
– Все обговоримо вранці, – пообіцяла «героїня дня», яка ніяк не могла дати ради своїм думкам і почуттям.
– А смаколики твої Дік відмовився зберігати. Тож можеш вранці не снідати! – обнадіяли.
– Аякже! – посміхнулась Марійка, поринаючи в сон про загадкові події, нерозв’язні проблеми і голос, який чомусь западав у серце, наче музика, і все само собою ставало зрозумілим, але не перекладалося на слова.
* * *
Дівчинка пригадала все, ледь прокинувшись. Брат тихо-мирно посапував у сусідній кімнаті. Вона було кинулась робити домашні завдання, але, коли глянула на циферблат годинника, її полишили всі надії встигнути. Марійка збирала наплічник, аж тут задзвенів мобільник.
– Алло!
– Привіт, це Макс, – почувся знайомий голос у слухавці.
Максим шкодував, що вони з Вовою та Олею залишили вчора «пост» без належного захисту – не продумали зазделегідь цього. Можливо, вдалося б простежити за любителем іграшок…
– Не переживай – усе, що не робиться, кажуть, на краще! – освітила усмішкою хмари своїх думок Марійка.
Тамуючи розгубленість, Макс повідомив:
– У нас НП!
– Чудово. Що на цей раз? – запитала Марійка, застеляючи диван.
– Вова і Оля переїжджають! – випалив друг.
– Як?! Куди?! – у дівчинки простирадло випало з рук.
– Їхні батьки купують квартиру в якогось хлопця. Через кілька днів підуть до нотаріуса оформляти купівлю-продаж квартири…
(Повість не закінчена)