Новорічне свято в лісі
Хатина між снігів у лісі.
До неї колія лижні.
Притихли горобці у стрісі.
Чи це наснилося мені?
Таке блакитне безгоміння,
Рожевих сосон висота,
Сніжком прикидане каміння
Старезних сходів. Оброста
Стіна хатини темним мохом.
На шибці – квіти Білокур.
Зима з розтрісканим посохом
Простує, ген, між кучугур.
Старезні двері у хатинку
Ледь прочинила – тихий скрип.
Та що це? Прибрано ялинку!
Ще й білченя очима глип!
– Ти що, не іграшка – звірятко?
Та й ця ялинка тут росте...
Зайчата віник для порядку
Волочать в хаті – ждуть гостей!?
А тут непрошено-неждано…
Стою, обтріпуючи сніг.
Ось гномик вийшов:
– Хоч незвана,
Та ми приймаємо усіх.
– Добридень вам у вашій хаті!
Снігур тут? Перелітний птах?
Кажу, що буде на заваді
Ялинці потемнілий дах.
– Не бійся, пустимо до неба! –
З’явилась гномиків сім’я. –
– Поглянь на стіл. Усе, як треба!
І дуже здивувалась я:
Постало все, як у палаці,
Сяйливо-срібне, золоте!
Проносять ельфи повні таці,
Ялинка у вогнях цвіте!
Бенкетували аж до ранку,
Та зникло все, немов у сні.
І ось я з лижами на ґанку.
А білченятко у вікні.
Прохукало малу шпаринку,
Цікаве, загляда крізь скло,
Гризе собі черству скоринку...
А я:
– Було чи не було?