Прощання із зимою
Зима-бабуся під моїм вікном
Спинилася із клунком за плечима.
Із лантуха щасливо блимав гном
Блакитними веселими очима.
– Мені пора уже в далеку путь, –
Всміхнулася до мене загадково. –
Поглянь, листки календаря не ждуть,
Зустрінемось по осені, небого.
– Та що ж Ви пішки? Сіли б на санки,
Щоб Віхола їх понесла над хмари!
– Від снігу залишилися латки.
А Віхола тепер – туман чи пара!
– Оце-то так! А що ж Дідусь Мороз?
Покинув Вас саму напризволяще?
– Та не журись, далеко ще до гроз.
А я пройдусь, отак воно і краще.
На мене ждуть сніги високих гір!
Отам і буду літо літувати.
Ще спить в гірській колисці Синевир.
Його мину, й очікують палати?
Посеред скель у гнома Петруся.
Малюк у шибку ніби ненароком
Легенько сніжку кинув. Вона вся
Розсипалась по склі. Лиш глипнув оком
Казковий гном, а вже й Зими нема.
Десь подалась у мандри невідомі
Із гномиком гостинним, не сама.
Поселиться на літо в його домі!