Сніговій
Дев’ятий вал побіля ліхтаря!
Зринає хвиля із нічного неба.
Це снігові розбурхані моря
Земля-магніт наблизила до себе.
А може, зірка в сивій далині
Розсипалась на крихітні іскринки?
Вони сюди не прилетіли, ні –
Зібралися гуртами у хмаринки,
Полинули з вітрами водночас.
Були сріблясті, потім потемніли,
Сніжинками спустилися до нас
Під час зимових срібних заметілей.
Хурделиця співає їм пісень,
Лютує хуга, в бубни вибиває!
Такі музики чуємо щодень,
І ніч пливе крізь снігопад, безкрая.
Здається, небо нині на землі,
І ми його торкаємось руками!
Летять, летять іскриночки малі,
Заметами лягають під ногами.?
Неначе ми в зимових небесах,
І не лякають серце заметілі!
Ось верби в заморожених сльозах
Стоять усі, немов берізки білі.
Казково відмінився цілий світ!
Небесний океан, прибою піна!
Здається, на гілках вишневий цвіт,
А вишенька в заметах по коліна.
Повечоріє, і до ліхтарів
Злітаються метелики-сніжинки,
А ті із-під засніженості брів
Дивуються на снігові пушинки!
Кружляють, наче феї на балу,
Збираються у кола танцівниці,
А вітер їхню зграйку немалу
Несе в смарагди сосен і ялиці.
І знову наліта дев’ятий вал,
Де сам Нептун у крижаній короні
З’явився на зимовий диво-бал!
А з ним Русалки Снігу – його доні.
Звивається під вітром борода
І намітає снігу цілі мури!
Не віриться, що все оце вода
Зібралася в пухнасті кучугури.
Облуда, а справжніше не бува.
Зимова Україна – добра казка!
Ми серцем пізнаєм усі дива,
В яких її любов до нас і ласка.