Місто мрії
Мороз у сонячній короні
В холодних променях зими
Сріблив міського скверу скроні,
Бульваром проїжджав саньми.
І все довкола, наче в казці,
Сліпило погляд, як алмаз.
А рідне місто в білій масці
Ураз зачарувало нас!
Палає гіацинтом небо!
Блакить! А сонця фаетон
Неначе пролітає степом,
Всю землю беручи в полон
Гарячим сяйвом на морозі,
Промінням жовтих хризантем!
Мов діаманти по дорозі
Розсипав наш міський тотем.
Таємний звір, який донині
Усіх об’єднує в сім’ю,
Постав о цій яскравій днині
У вовні з блиску і вогню!?
Роззявив велетенську пащу
Від майва вулиць за мости
І не погодиться нізащо
З міського гербу він зійти.
Кудлатий пращур днів минулих,
Коли отут росли ліси,
Про які ми уже й забули.
Та в серці відблиски краси
Величних пущ – неначе свято,
Як сонячні морозні дні!
І хочеться про все згадати,
Що в коді генному в мені.
Сарматське море, і корали,
І пущі древньої пітьма!
Мільйони років те забрали,
Та проминули не дарма!
У нашім місті все зійшлося –
Прадавня і майбутня мить,
Будинків золоте колосся,
Морозно-сонячна блакить
Над горизонтом, наче мрія!
Мороз і сонце до лиця
Моєму місту, що зігріє
Закохані в красу серця!