Зимове надвечір’я
Трояндових снігів тремка сльоза –
Краплина сонця, що спада за обрій,
І почуттів, і неба бірюза –
Все в Україні, нашій неньці добрій.
Зимова тиша птахом сніговим,
Таким пухнастим, наче вовна лами,
Знялася в небо шляхом золотим,
Схилилася над лісом і полями.
Повітря – як вода із джерела,
Холодного, з-під крижаної скелі!
Зорі вечірньої два вогняних крила
Змітають вже рожевостей пастелі.
А серце срібним сяйвом зайнялось
Зірок вечірніх. З їхнього проміння
В зимових травах снігових колось
Сплелось найтонше в світі безгоміння.
Не осягнуть мовчання світлу мить,
Як воду у Дніпрі не зупинити!
Вона під льодом тихо жебонить,
І розцвітають зорі, наче квіти!?