Золоте руно
Молочні ріки сяйва снігопаду
Для нас всіх благотворні недарма.
У них знаходимо собі відраду,
Якою обдаровує зима.
Пливуть вони із казки – згустки світла,
Крижин мовчать кисільні береги.
У них казкова оболонь розквітла
І, що не день, нам додає снаги!
Зринає ранок у пітьмі завії,
Пірнає день у хуги срібноцвіт.
Морозним холодом, вітрами віє
У наш затишний український світ.
Де сни садів, там снігові затоки,
Що мерехтять у ранку на крилі.
Здається, відкриваються протоки,
В яких пливуть вітрильники малі.
На них срібляться мрії первозданно,
І пташка лине в срібну далечінь.
А нас застерігають, що ще рано
Рушать по золоте руно стремінь!?
«Арго» яріє прапором над синню,
І Одіссей премудрий, як завжди.
Тож, не вагаймося і швидше линьмо
В Колхіду, де цвітуть її сади.
А потім у розквітлім снігопаді
Розкинемо руно, неначе сни.
Тоді у щасті нашім, у відраді
Чекатимемо радощів весни!