Карпатський тис
Коли нуртують снігопади
І віхола співа пісень,
Здається, що взяли в осаду
Сніги і ніч, і білий день.
Усе в молочному тумані,
І тільки крихітні зірки
На строї завірюхи-пані
З її прозорої руки
Спадають, беручись у брижі,
Легким мереживом до ніг.
А ми налаштували лижі
І не шукаємо доріг!
Мчимо уже крізь завірюху,
Долаємо пітьму долин.
Ми молимось блаженству руху
Між пірамідами ялин.
А серце, наче та жар-птиця,
Нас вабить в снігові краї.
Зима, красуня білолиця,
Скарби нам відкрива свої.?
То срібло снігової ковдри –
А в нім уся її печаль!
Коралові прадавні Товтри,
Оправлені в гірський кришталь,
Пригадують Сарматське море,
Де нині луки і поля.
Така чудова, неповторна
Вкраїни рідної земля!
І вічний рух, і разом спокій
Снігів зимової пори.
Говерлі вклонимось високій!
Усе оглянемо з гори:
Гірське бескиддя в піні снігу,
Закований у іній ліс.
Усе роздивимось без спіху:
Ось він пра-, пра- прадавній тис!
Червоне дерево, якому
Ані вогонь, ані вода
Не вадять. Грози бурелому
Для тиса також не біда!
Стоїть, осипаний снігами,
І підпирає небеса!
Як тис, навіки вічні з нами
Землі привілля і краса!