Братство
Інеєм цвіте козацький край!
Де водив Хмельницький славне військо,
Срібні килими за небокрай
Грають білим полум’ям іскристо.
Серцем я шукаю дивовиж,
Та усе засипано снігами.
І здається, краю, що ти сниш
У чарівній мрії разом з нами!
Усміхається прозоро ліс,
Інеєм взялася кожна гілка.
Наче міріад замерзлих сліз
В голих вітах розсипає білка!
Ой, ті сльози! Ще із давнини
Напливали за овид туманом,
Але, за законами зими,
Постають окрасою, обманом.
Наче білі ружі край тинів,
В інеї галузки невідомі!
У козацтва славного синів
Тут ростуть нащадки в кожнім домі!?
Видається казкою земля!
І така чудова Україна!
Бо Різдво, бо рік Новий-маля
І снігів у полі по коліна.
Понад Бугом срібний верболіз,
Стежечка до отчої оселі.
Дід Мороз на санях із валіз
Вийняв білі снігові постелі.
Розстелили їх рвучкі вітри,
Вкрили землю:
– Зберігай озиме
На ланах, на полі край гори,
Все оте, що навесні ростиме!
Кличе стежка в далеч недарма,
Бо ми всі із славного козацтва!
І нікого зайвого нема –
Всі належим до святого братства!