Зимова вишня
Вишенько-снігуронько вродлива!
Скільки пуху на твоїм крилі!
Знов сніжинок лебедина злива
Осипає гілочки малі.
І стоїш у білій кожушинці,
Як царівна Либідь край гори!
І у кожній лагідній пушинці,
Що летить, кружляючи, згори,
Світла казка неньки України,
Її врода вічна й молода,
Її пісня, щира, солов’їна!
Чуєш, у Дніпрі м’яка вода
Лебедить під кригою, співає,
Бо вона у рідному краю,
Що снігами шелестить безкрайо.
Вишня ж – пишна мальва у гаю,
Де тепер так срібно, чисто, біло!
Не пізнати стежку гомінку.
Бач, брунатна вишня посвітліла,
Загорнулась в заметіль м’яку.?
І тепер вона, як віща птаха,
У стокриллі білих гілочок!
І, здається, що єдиним змахом
Крил легких із білих голочок
Здійметься хмаринкою у небо,
Попливе у сніговій імлі.
Але, вишне, як же ми без тебе?
Залишайся, люба, на землі!