Вірю
Зима, мов господиня, зранку
Крізь сито сіє, сіє сніг!
Тож, він, як борошно, серпанком
На короваї поля ліг.
Сивіє, наче у тумані,
Де в’ється млива пелена,
Ховає обрії незнані
І крила вітряка-млина.
Та, вірю, снігопад-підсніжник,
Розгорне білі пелюстки,
До мене посміхнуться ніжно
Сніжинки срібні, як зірки!