Подвиг Богуна
То достеменно, що козацького я роду,
Із тих країв, де Буг між берегів
Несе свою м’яку зелену воду
У тінях скель і зелені гаїв.
Над Бугом Вінниця, де жителі, нівроку,
З пра-, пра-, пра-, прадіда ведуть козацький рід,
А української історії уроки
Навік лишили незгладимий слід.
Пам’ятний знак на скелі, на Кумбарах.
Іван Богун тут славно воював.
Не було спуску туркам і татарам,
І військо польське силою жахав.
Був відчайдушним цей герой кмітливий.
Отож, тому в славетному бою
Не тільки богатирську диво-силу,
А ще й вигадливість він виявив свою.
У тисяча шістсот п’ятдесят першім
Далекім році – а була зима –
На Бугові, до глибини промерзлім
(Ту кригу, звісно, кінь не пролама),
Зійшлися в герці, бач, війська кіннотні.
Та що це? Мов тікають козаки...
Кіннота польська мчить невідворотно
На міцний лід підступної ріки.
Соломою прикриті ополонки
Ураз зяйнули жахом глибини.
Лютнева крига заскрипіла тонко,
І Речі Посполитої сини
Погинули у темних водах Бугу –
Його Богун же взяв за вояка.
Довірився він річці, наче другу,
І слава про ту битву не змовка.
Отож, тут воював герой Богун,
Де нині шум ріки й зелених рун.
Як Буг, що з плином часу не змілів,
В серцях нащадків – слава козаків!