Музей гончарства
Тут світлі ангели літають над землею,
Де з глини виробляються дива.
Гордиться Вінниця хатиною цією,
Де завжди вдячні чуються слова
На честь гончарства і його творців
Луцишина, Івана Гончара.
Звучить баян і задушевний спів.
Сюди ідуть дорослі й дітвора.
Ідуть відвідати музей гончарства.
Це ремесло шанує наш народ.
Відоме мінералів славне царство,
А глина – то одна з його щедрот.
З прадавності було так і донині,
Від скіфів, від трипільських гончарів.
Гончарство полюбилося людині,
І в цій садибі його пломінь цвів.
Тут Олексій Григорович Луцишин,
Який без глини не міг буть і дня,
Де віти яблунь спогади колишуть
Й сусіди стали, як його рідня,
Творив свою величну епопею
І святу глину шанував, як скарб.
Гордився він Подільською землею,
А його творчість – незабутній карб
У царині ремесел України.
Тож імені Його і цей музей.
Край саду про випалювання глини
Почуєш бесіду гончарних двох печей.
За ними згірок, де цвіли дими
І за тепла і посеред зими.
Отож, нетлінні прісно й у віках
Гончарні вироби в людських руках.