Пізнавально-пригодницькі оповідання
Між чотирма континентами
Моє місто перетинають паралелі помірних широт, що на стику з меридіанами позначають центральну частину України – нашої любої країни, в якій є і великі гори, і темні ліси, і глибокі ріки, і безкраї моря, і поля неозорі, і високі зорі!
Вінниця. Південний Буг плине поміж географічної мережі, не заплутуючись. Ось і село моєї бабусі, де я буваю щоліта.
Уже й подруги кличуть:
– Олександро – о! До Дівочої скелі, аге-ей!
Не знаю, чому саме Дівочої? Може, тому, що такі сміливі тут дівчатка – пірнають залюбки в зелену хвилю саме з цього узгірка.
Ось уже всі в зборі. Підбігаю… О! Новий персонаж!
– Це Вадим, мандрівник! – захоплено рекомендує темноокого хлопчину мені подруга.
І вже нетерпеливиться:
– Розкажи ще про Південну Америку!
– То слухайте, – легко погодився «прибулець». З неба він упав, чи що? А розповідає як! Що то очевидець!
– Наша експедиція розташувалася в тінистому міжгір’ї Анд. Я трохи – це тільки здавалося, що «трохи» – відійшов, задивившись на дивовижні обриси гір. Та що це? Гори ніби розступилися, відкрилася долина. Тут, певно, бували туристи, бо стояла табличка з назвою «Долина смерті». Мене аж обсипало холодом, хоч довкола було справжнє пекло. Градусів 50!
– Ого! – це видихнула дітвора.
Я серед них була найстаршою. Сьомий закінчила, вивчала «Географію материків і океанів». Тому мене щось насторожило в оповіді. Долина смерті в Андах? Може, є ще одна, не та, що в Кордильєрах? А Вадим тим часом провадив далі про потріскану червону землю, про зграю собак динго, що перетинали пустелю, про те, як він заблудився і тільки орієнтир на баобаба допоміг йому в цій скруті.
– То, може, це було в Африці, бо тільки там побачиш баобаба, – вирішила уточнити я.
– О! Бао! – засміявся трохи ніяково оповідач.
– А ще от що, – продовжила я, – собака динго – ендемік Австралії.
– Жартуєш? – оборонявся Вадим, хоч вуха в нього запаленіли, як листочки на верхівці осінньої черешні.
– Послухай, Вадиме, – я вже відчувала себе ацтеком на прудконогому мустангові, – а може, то були не Анди, а Кордильєри в Північній Америці?
Але Вадим, видно, був не згірш славнозвісного Мюнхаузена і не звик здаватися:
– Я вам усе поясню, а зараз давайте купатися, бо я вже геть згорів на сонці!
Згорів! Бач, червоний, як рак, – від сорому!
Усі, ніби прокинувшись, побігли до Дівочої скелі.
– Хоча і вигадка, але ж така цікава! – шепнула мені подруга.
А до Вадима відтоді прилипло «Баобаб», та йому ніби й подобалося!