Вінницький трамвай
Міський трамвай, немов дитячий потяг,
В тунелях вулиць стиха дзеленчить,
А на зупинці півником в чоботях
Розкльовує посадки довгу мить.
Рушає далі. І пливуть пейзажі,
Мов хвилі неспокійної ріки,
Вітри, які куйовдяться в пасажі.
А ми не пасажири – моряки
На кораблі міського океану.
Цей перестук – то хвилі об борти
Вдаряються, як привиди туману.
На нас зупинки ждуть, немов порти.
Ілюмінатори – люстерка вікон.
А кожен у них бачить щось своє,
І тих картин, як і людей, без ліку.
О, Віннице! О, місто мрій моє!