Птахи і Вінниця
Стою серед весни під капотінням.
Вдихає місто силу весняну.
Птахи летять додому світлотінню.
Привітно їм рукою я змахну!
«Егей, пташки! Стомилися крилята?
А ми давно очікуєм на вас!»
Спускаються, клюють з руки зернята
Довірливо, бо люблять усіх нас!
Бо Вінниця – то і для них домівка,
А ми усі – їм сестри і брати.
Птахи щебечуть радісно та дзвінко
В дворах, у скверах, де весні цвісти!
Клопочуться, будуючи гніздечка,
Бо, як і люди, дбають про дітей.
І знають, вже до того недалечко,
Як у парку затьохка соловей!
Така вона, весна, в своїм розвої!
А нині від зворушення – в сльозах.
Ждемо від неї радості нової,
А кожен день – мов крил пташиних змах!