Газета-іменинниця
Увечері Марися, як завжди, тішилася улюбленою газетою – «Казковим вечором». Та ще й попросила матусю підшивку принести. Самій же й не здолати, он їх стільки казкових-преказкових, чудових-пречудових газеток підшито! Ціла веселково-шелестлива книга вийшла. Перегорнеш сторінку – і ніби в казковій країні опинишся, де розмовляють дерева, кущики перешіптуються, а квітів-квітів довкола!.. Яке то щастя мати таку підшивку «Казкового вечора»! У Марисі був цей скарб, тож вона гортала сторіночки, пригадувала казки, мріяла про нові незвичайні пригоди. Коли це раптом - ой, хто це? – невеличка дівчинка на газетних шпальтах стоїть! У русявих кучерях бант, як метелик. Сукенка пишна така і шелестить паперово, а на ній ілюстрації до «Казкового вечора» мерехтять. Посміхається, а очі, як сині озерця проти сонця, так і сяють!
– Казкового вечора тобі, Марисю!
– Дякую, незнайомко!
Засміялася гостя, ніби срібло розсипала:
– Ми з тобою давно товаришуємо, бо я – газета «Казковий вечір». Завтра мої іменини. Ось і прийшла до тебе, щоб запросити на свято.
– А знаєш, – радо всміхнулася Марися, – і в мене завтра день народження. Тож святкуватимемо разом!
– Вітаю ж тебе, Марисю! А ще двадцять четвертого серпня вся Україна святкуватиме День незалежності!
Дівчатка радо заплескали в долоньки:
– Оце-то свято чудове!
– Марисю, – простягнула руку дівчинка-газета, – а хочеш, помандруємо з тобою на планету Казок?
– Ще й як хочу! – заіскрилися ніби від сяйва далеких зірок карі оченята Марисі.
Гостя ж підросла вмить – стала такою, як Марися! Дівчатка схопилися за руки і... Стільки зоряних вогнів, стільки сонць далеких!.. А ось і гостинна планета Казок.
– Ніби там, де я побувала, гортаючи підшивку «Казкового вечора», – згадалося Марисі.
Скрізь квітів та й квітів, а птахи щебечуть:
– Раді зустрічі! Раді зустрічі!
Дерева схиляють гілля, вітаючи подруг, а кущі перешіптуються:
– Це газета-казкарка і її читачка!
– Звідки вони знають? – здивувалася Марися.
– Вони тут усе знають, чарівні ж! – відгукнулася казкарка. – Але будь обережною, Марисю: у казках бувають і добрі, і злі сили. Там, бачиш, Вовк з Лисицею визирають з-поза ялинки. А звідти, ген, Змій Триголовий полум’ям дихає. Та не бійся, є на нього управа! Котигорошко під тополею булавою грається: то підкине, як пір’їну, то зловить мізинцем.
– Доброго здоров’я, дівчатка! – весело посміхнувся до них дядько зі смаженим тулубом гусака в руках.
– Добридень і Вам – відповіли.
– А я оце від пана, якраз гусака поділив. Зараз дружина приготує смачну печеню, то приходьте на гостину.
– Спасибі, прийдемо, – пообіцяли подруги.
– Ой! Скільки ж героїв казок! – раділа Марися. – А чи не живе в оцій вербі Ганна-панна?
Тут верба розчинилася, вийшла красуня, що ні в казці сказати, ні пером описати:
– Прошу заходити!
Зайшла Марися, дивиться, а у вербі світлиць та й світлиць! Усі гарно прибрані вишиваними рушниками, тканими килимами, гончарними виробами.
– Як гарно! – розбігаються очі в гості.
Ганнуся привітно всміхається:
– Хочу тебе вбрати по-святковому.
Зайшли в гардеробну. А там яких тільки строїв не знайдеш!
– Обирай, Марисю, що тобі до лиця! – пропонує Ганна.
Вподобала дівчинка вишиванку і макову спідничку.
– Пасує тобі! – похвалила господиня і запропонувала ще й туфлики з позолотою та віночок, замаяний стрічками.
Подякувала Марися, вийшла в казковий світ. Стрічки шелестять за спиною, ніби крильця виростають. Легко їй, гарно!
Але де ж це казкарочка? Кинулась дівчинка сюди, туди – немає! Коли ж Колобок котиться, пісеньку наспівує.
– Чи не зустрічав, бува, дівчинку-казкарку, Колобку? – озвалася до нього Марися, а він:
– Була б з’їла мене руда хитрунка, та казкарочка, спасибі їй, оборонила! Ось же і сама вона!..
Глядь Марися, до неї прямує подруга, а поряд Вовк та Лисиця шкірять зуби.
– Ой! – жахнулася читачка казок та до Кобка, а того вже й слід прохолов!
– Не бійся! – гукає казкова дівчинка. – Це вони так усміхатися вчаться, не все ж злоститися.
– Як гарно тобі! – додала захопливо і нагадала: – А чи не пора нам на гостину?
Прийшли. А там уже на них чекають. І Дід та Баба тут. Івасик Телесик рибки приніс. На столі скатертина з вишитими мальвами, у полив’яних мисках смажена рибка та печеня з гусака.
– Хіба у вас свято? – питаються.
– Аякже! Незалежність України, день народження казкової газети, де ми часті гості, і твої іменини, Марисю, святкуємо, – відповідають.
Смачно їли, узваром запивали, казки оповідали, пісень про любу Україну співали.
Прощалися до завтра:
– Зустрінемось на сторінках улюбленої газети «Казковий вечір»!
– Доню, чи не казки тобі сняться? – лагідно запитує матуся.
– Казки! – щасливо усміхається, прокидаючись, Марися. – І моя улюблена газета!