Шевченків гонорар
Той гонорар Шевченків пам’ятала
І довго ще раділа дітвора:
Аж віз цукерок – накупив немало!
Возив його від двору до двора.
Так солодко, що аж злипались губи!
Забулися дитячі всі жалі.
– Чи любимо солодке? Дуже любим!
Це ж люблять всі і в місті, і в селі!
Тарас Григорович всміхався тихо
Та правив віз по київськім шосе.
І він забув тоді про горе, лихо –
За мить таку простив оте усе.
А діти щебетали, наче птахи,
Сміялись незабудками очей.
Раділи і багатші, й бідолахи.
І не питав ніхто:
– А чий оцей?
Були всі рівні біля того воза,
І кожен обирав те, що хотів.
Поет радів, і навертались сльози.
Вони у «Кобзарі» його між слів!