Українська врода
Народе мій! Ти вродою багатий:
В очах то річки синь, то небеса,
А в серці – твій Дніпро, твої Карпати,
Ланів пшеничних лагідна краса.
Поважна стать, розважливість і мудрість.
То сум, то щастя в погляді твоїм –
Все щиро, і у цім твоя могутність!
І в жарті, завше влучнім і незлім.
Нескореність, відома споконвіку,
Ще в скіфів нуртувала у крові.
В історії твоїх звитяг без ліку,
В майбутньому, як орлій крик, нові!
Я Хортиці вклоняюся доземно,
Де вічність – наче захисту крило.
Козацтво українське тут недремно
Того, що буде й що колись було,
На чатах, які часу непідвладні.
Перехрестись – і вже у війську ти.
Слова у мові все такі доладні,
Їх слід у самім серці берегти,
Щоб розцвітали в мовленні, як ружі,
Бо кожне слово – то ж бо оберіг!
А, вочевидь, усі ми не байдужі
До краю, де наш батьківський поріг.
Там наша доля кличе за собою,
Там врода українська золота
Калиною, тополею, вербою
У ріднім краї пишно розцвіта!