Рідна мова
Проклюнувсь ранок, мов курча з яєчка,
В пушинках золотистих промінців.
Як ми від сонечка не близько й недалечко –
На відстані сердечних, любих слів.
Їх в Україні, що рясного цвіту
В заплавах рік, у тінявих гаях.
Довірливо всміхаються до світу,
Звучать луною у чужих краях.
Бо рідна мова, вічна і ранкова,
Щораз нове словечко розцвіта –
У словника з’явилася обнова,
В просторах мови – квітка золота!
Любімо ж наше слово променисте.
Воно таке ясне, співуче, чисте!
В нім України світле майбуття,
В нім наша гордість, сила і життя!