Скіфські Великі Вали на Поділлі
Ось Вінниця, Немирів, а за ним
Вали Великі скіфські споконвічні,
Аж лячно залишатися самим –
Ці древні пагорби не пересічні!
Князь Строганов і шукачі скарбів
Копали тут, знаходячи багатства.
Чимало полишалося слідів
Тих пошуків і,звісно, святотатства.
Тож в Ермітажі декілька кімнат
Закладено тим скарбом пожитковим,
Привезеним до осяйних палат,
Розлученим із цим широким полем.
Кісток же стільки вигребли в той час –
Вжахнулася Щербатова Марія,
І видала тоді вона указ:
Копати більше тут ніхто не сміє.
Минулася гарячка золота,
І ці горби, поранені, звичайно,
Осіли в землю, певно, неспроста,
Але не зникли, як ріка Почайна.
Не тридцять метрів вже у висоту,
А тільки сім, та є й вони значними.
До пам’ятного знака ось зійду –
Довкола степ, лісок, родючі ниви.
Два озера, немов живі серця –
Загати рукотворні річки Мирки.
– Валам оця прикраса до лиця, –
Я думаю, спускаючись із гірки.
Духмяні трави! Мов суничний джем
Готує влітку сонце на узгірку.
Колючий глід поріс рясним плющем,
За кимсь калина в тиші плаче гірко.
Криваві сльози гронами висять.
Тут сокіл їх обкльовує щоднини,
І сниться птахові велична рать,
Сп’янілому від гіркоти сльозини.
Лелеки – наче пам’ятник живий
Колишньому добробуту край річки.
Було, вона ревла, як чорторий!
Глибоке ж русло, а води лиш трішки,
Бо віддала озерам глибину.
Немов намалював славетний Гойя!
Все хоче щось оповісти. Кому?
Звичайно, нам. Хлюпоче:
– А-лі-лу-я!
Довкруж вали, неначе грізний змій,
Зімкнулися живим магічним колом.
Оберігає їх джмелиний рій
Та руна путівців вузеньких долом.
Хай височать Великі ці Вали,
Що для потомків – вічна осторога.
Як наконечник скіфської стріли,
До них покажчик, де спішить дорога.
Сюди ведуть протоптані стежки,
Хоч не проклали ще і досі трасу.
Тисячоліття й наших днів роки
Йдуть до Валів вклонитись час від часу.
Довкола них ще й досі зяє рів,
Шумить листками всохле татарзілля.
Тут бій колись палахкотів, горів,
А нині сяє сонячно Поділля.
Квітує літо в скіфській стороні,
Стоять Вали, як миру обереги.
Летять, ген, скіфські коні в табуні,
Несуть віків нав’ючених вереги.