Розділ І. Під Торговицею
У вирій відлітали журавлі,
Коли це діялось у нашім краї.
На клаптику осінньої землі,
Сховавши крила строю десь у гаї,
А також серед пагорбів та скель,
Які донині вже зрівнялись часом,
Подалі ж і від торжицьких осель,
Та, скориставшись особливим шансом,
Коли правитель Криму, той Мамай,
Якого шанували бідні люди,
На Волгу кинув військо – з краю в край,
Відрізавши Орді путі усюди,
Князь Ольгерд вивів армію свою,
Розташувавши, наче вигин лука.
Сховавши фланг, як сказано, в гаю,
Де все струмки, боліт глуха розпука,
А другий, як і мовилося вже,
Серед підгір’я, в дикому камінні.
Він військом, наче зігнутим ножем,
Урізався в міжріччі в степ осінній.
Один бік – переправа на Дніпрі,
А другий – то Південний Буг леліє.
Фортеця Торжище чужинська на горі,
Обабіч Сині Води – річка-мрія.
Осінній степ довкола лебедить –
Священний край у нашій Україні.
Спинилася середньовіччя мить
В чужинцями сплюндрованій руїні.
Щонайзначніший бій – серед боїв
Далекого тепер середньовіччя!
Не відшукати поміж трав слідів
Кінноти чи ярів, розбитих пліттю…
Ішло тоді з народження Христа
Століття чотирнадцяте. Уроком
Шістдесят другий рік став неспроста
І Золотій Орді постав зароком
Грабунків на цих теренах святих,
Политих щедро не водою – кров’ю.
З тих пір ординських коней тупіт стих,
Розквітли мальви миром і любов’ю.
І хоча часом торжища рабів
Ординці ще шукали в Дикім полі,
Та як потік Синюхи не змілів,
Так не було і їм уже тут волі.
Уся Європа віддихом легким
Зітхнула, коли стався подвиг бою!
І нині всі пишаємося тим,
Що рабству шлях закрили ми собою!
Любили волю наші земляки,
Ще скіфи поклонялися свободі.
Отож, з легкої нашої руки
Урвалося чинить розбій заброді!
Огидне іго спало із плечей,
І розігнувся рівний стан народу!
Наче полуда спала із очей:
Моя земля, мій любий край, свобода!
Подаленіла Золота Орда,
В якій Мамай щомиті сіяв смуту.
Усобиці – то справа непроста.
Пила Орда із рук його отруту.
Бій Синьоводський показав тоді,
Що годі вже безчинствувать Орді!