Стихія
Притихле море хилитає ніч
І ловить зорі в невагомі сіті,
Живе у темно-сяючому світі
І слухає його вогнисту річ.
Воно в глибинах повне протиріч!
Всі барви, світлом місячним облиті,
Збирає, як вогонь проміння в літі,
Й запалює на водах майво свіч!
Коли ж буває щира в русі хвиль
Оця стихія вічна, усевладна,
Що пролягла на сотні тисяч миль?
То, певна річ, що небу лиш підвладна
В магічній величі своїх зусиль.
Вона могутня й разом безпорадна.