Печаль і радість
Весни такої досі не було,
Як ця, що розцвіла у білих вишнях.
Сліпучо-сяюча, весела, пишна,
Мене взяла до себе на крило!
І ми полинули понад село,
Залишивши внизу усе колишнє.
Посеред квітів світло і затишно.
Зимове все за водами спливло!
Ряхтів вогнями срібними ввесь світ
І його перші теплі заметілі,
Які віщують щедру зав’язь, плід.
Зачервоніють ягоди дозрілі.
Це таємниця вічних сонмів літ:
Печаль і радість – пелюстки змарнілі.