V. Ехнатон – фараон XVIII династії
Сьогодні у Лани завбачався чудовий день – її знову взяли на розкопки.
Зранку, години до одинадцятої, вона ходила поміж археологами, іноді обмінюючись з ними кількома словами.
А коли припекло сонце по-справжньому, зайшла у фургончик і грала в шахи з Надірою, племінницею Улугбека Карімова. Надіра мала довгі густі чорні коси і темні трохи розкосі очі.
– А що ти знаєш про Ехнатона? – раптом запитала Надіра.
– Небагато, – похитала головою Роксі.
– Хочеш, я тобі щось розповім?
Роксолана кивнула.
– Нині намагаються розкопати гробницю Семнекхара, а, за деякими відомостями, Ехнатон був його батьком. Якщо вірити настінним написам, в Аменхотепа ІV, який, як відомо, назвав себе Ехнатоном, ставши провідником релігії атонізму, було дві жінки – Нефертіті та Кійа. Від Нефертіті у Ехнатона було сім дочок: Мерітатон, Макетатон, Анхесенпаситон, яка пізніше одержала ім’я Ахнесенамон і стала дружиною фараона, Нефернеферуатон, Нефернеферура, Сетепенра та Меритатон-ташеріт, а від Кійї у Ехнатона було два сини – Тутанхатон і Семнекхар.
– Ці імена звучать, як музика! – сяйнула поглядом Роксолана і поцікавилася, водночас слідкуючи за подіями, що розгорталися на шаховій дошці: – А хто були батьки в Ехнатона?
– Аменхотеп ІV – син Аменхотепа ІІІ і цариці Тії. Він вступив на престол після передчасної смерті старшого брата Тутмоса і деякий час правив разом з батьком. До сьомого року свого правління Ехнатонове повне ім’я було Аменхотеп ІV Уаенра Неферхеперура, він десятий фараон ХVІІІ династії, а також видатний політичний діяч і знаменитий релігійний реформатор, – Надіра переставила коня з небезпечної зони, Роксі нахмурилася. – Ехнатон був добрим правителем і без нагальної потреби ніколи не воював, а всі проблеми силкувався вирішити мирним шляхом. Жителі Давнього Єгипту і по цей час дякували б йому, якби не один його наказ.
– Який же? – запитала Лана.
– Коли батько Аменхотепа ІV помер, юний фараон віддав наказ, за яким єгиптяни повинні поклонятися Атону як єдиному богові.
– Так, – кивнула Роксі, висуваючи на лінію фронту «офіцера».
– До цього єгиптяни теж поклонялися Атону, але як сонячному диску і тільки. Фактично Атон з’явився для того, щоб запобігти схожості Атона-Ра і Ра-Хорахті. Ехнатон вчив своїх послідовників радіти яскравим барвам сходу і заходу сонця, бо вірив сам і вчив вірити інших, що в цей час можна зрозуміти «неземну красу Атона». На честь цього бога Ехнатоном було зведено кілька чудових храмів і навіть побудовано прекрасне квітуче місто з найвишуканішими архітектурними спорудами – Ахетатон. Збудувавши його, фараон переніс туди столицю Єгипту. Але, коли він помер, Тутанхамон повернув столицю в Фіви. Після чого Ахетатон занепав, і його розібрали на цеглу для нових споруд. Та потім – не пам’ятаю, за чиїм наказом, – місто відбудували, і зараз воно носить назву Тель-ель-Амарна.
Надіра вказала на шахову дошку, підказуючи, що зараз ходити настала черга подрузі.
– Але, разом з тим, юний фараон не особливо переслідував служителів культу Амона-Ра. Та до пори до часу так було. Коли померла Тія, його мати, руки у Ехнатона розв’язались остаточно і він видав наказ «стерти всі згадки імені Амона скрізь, де вони трапляються». Незважаючи на те, що довіреним особам фараона довелося мати справу з тисячами надписів, збереглося лише декілька, де ім’я єгипетського бога залишилося. Царські слуги знищували імена, вирізьблені на стінах храмів, проникали в гробниці, не гребували навіть статуетками, фігурками і кухонним начинням – горщиками, полумисками і вазами. А своє ім’я, імена вельмож і чиновників, до складу яких входило ім’я «Амон», фараон змінив.
Надіра посміхнулась, вказавши очима на шахову дошку.
– Шах і мат! – потягнулась і вирівняла спину.