VII. Зустріч з Бастет
– Як тобі вдалося? – не могла змиритися з програною шаховою «війною» Роксі.
– Дуже просто, я тебе зацікавила і відволікла розповіддю про Ехнатона, а сама пильно слідкувала за подіями, що розгорталися на шаховій дошці. І чим довше я слідкувала, тим більше події розгорталися на мою користь, – пояснила Надіра.
– Але ж ти не могла лише завдяки цьому одержати перемогу, – не поступалась Лана.
– Але ж я її отримала, – не згоджувалася Надіра. – Твоя мама іде, – погляд дівчини ковзнув по вікну.
– Дівчата! – у фургончик увірвалася Ганна. – Нам вдалося! – просто, як дитина, закричала вона.
– Що? – запитала, не зрозумівши, Роксолана.
– Ми розкопали, – скрикнула Ганна, – гробницю Семнекхара!
– Семнекхара… – повторили, мов заворожені, подруги.
* * *
Через десять хвилин Роксі з ліхтариком у лівій руці і фотокамерою у правій стояла перед входом у склеп.
Чудові розписи, гарні малюнки на стінах, багаті прикраси, з різноманітними візерунками меблі – стільці, столики, ліжка… Глиняний посуд і фаянсові амулети лежали на ветхій дерев’яній скрині.
Лана помітила в лівому кутку заглиблення – вузенький отвір, за яким була, мабуть, інша кімната. Вона хвильку повагалася і прослизнула в нього. Друга кімната була напрочуд маленька. Як і попередня, викладена каменем. На стінах, стелі і самій підлозі малюнків не було. А посеред кімнати стояв невеличкий саркофаг у формі… кота!.. А ще заглиблення в стіні із статуеткою кішки. Посвітила, кішка була ніби… жива!.. Підійшла ближче…
– Няв! – різкий глухий звук.
– Звідки ти тут? Тут же було… за-замуровано?! – голос у Роксі миттю сів і охрип, а вона почала, не зрозуміло чому, затинатися.
– Няв! – у напівтемряві блиснули яскраво-смарагдові очиці. – Няв!
Лана спробувала пересилити страх і підійшла до тварини, торкнулася пальцями короткого, проте м’якого хутра.
На шиї кішки щось намацала. Щось округле, кам’яне і холодне. Незважаючи на те, що це округле і кам’яне було низької температури, дівчинку прошила гаряча, прямо-таки нестерпно палюча хвиля енергії і… і… і ще чогось…
Роксолана почула голос матері, батька, Улугбека, Діани, Андреа, які її кликали, але не зрозуміла ні слова…
Вона тепер знала іншу мову і могла говорити іншою мовою… Зовсім іншою.