Загадка бегонії вічноквітучої
Цвіли в мене на підвіконні дві красуні бегонії — малиново-рожева і білосніжна.
Одну з них, ту, що насичена яскравою барвою, подарувала подрузі, а з моєю «білосніжкою» з того часу почали творитися дивовижні речі. Кінці її білих пелюсток — двох чималих, широких, схожих на крильця метелика, і двох, розташованих поміж розкриллям, вузеньких, довгеньких, як сам метелик зі складеними крильцями, – зайнялися рожевим кольором, що віночком обрамив квіти. Це був ніби спогад про яскраву подругу-бегонію. Як же по-іншому, так би мовити, біологічно, пояснити зміну забарвлення квітів моєї «Снігової Королеви»?
А тим часом рожева барва все більше заливала її пелюстки, уже більшість із них тепер не білі, а ніжно-рожеві. До того ж ці дива сталися рясніше саме з того боку, де раніше малиново сяяла яскравка.
Зателефонувала подруга і розповіла, що її квітуча гостя змінює колір: спочатку ніби хто снігом обкидав краєчки пелюсток, а потім з одного боку кущика квіти стали бліднути і з яскраво-рожевих змінилися на ніжно-рожеві. Дива...
Подумали ми, подумали і вирішили: нехай знову цвітуть поруч!
Повернулася вічноквітуча мандрівниця на моє підвіконня. Два невеличкі кущики однаково кучерявляться, виблискують темно-зеленими листочками, обведеними ледь колючим обрамленням – як осторога: не зачіпай цвіту! А квіти – мов різнобарвні метелики поміж зелені. Щоб не розлетілися врізнобіч, квітконос проростає довгенькими золотистими тичинками – серединками квітки. А якби не вони, стріпнули б метелики барвистими крильцями і літали б по кімнаті увесь день – тільки на ніч пірнали б у гостинну зелень, мов у перинку, щоб виспатися.
Яких тільки див не чекати від бегонії вічноквітучої – гості з теплих країв Центральної Америки!