Іллінецький метеорит
Усього за сорок кілометрів від Вінниці, за Іллінцями, можна втрапити до найстародавнішого в Європі Іллінецького метеорита.
Поряд річка, схожа на озеро, половина якого заросла рівною стіною очерету. Попід берегами – дивовижні білі лілеї. Знаю, вони увечері ховаються у воду, а вранці знову зринають, немов утаємничені легендами загадкової ізометричної від’ємної аномалії, яка ось поряд, за два кроки, за кучерявим кущем глоду, рясно прикрашеним рожевими ягідками.
Все тут ніби трохи в невагомості, що за рівнем гравітації є науковим фактом цієї місцевості – поетичної, сповненої особливої космічної енергетики.
Кратер ряхтить золотисто-брунатними каменями, чимало з яких наче полаковані – наслідок прадавнього оплавлення під час півстолітнього кипіння метеоритної маси та земних гранітів Українського кам’яного щита. Чотириста мільйонів років тому тут було пекло! Велетенський природний казан булькотів, парував, пахкотів вогнями… Іду до центру кратера, ніби пливу в повітрі – невагомість реальна! Підіймаю руки, легкі, ніби пташині крила. А голова просто йде обертом, певно, від відчуття польоту. Аж ген, під скелею, на краю урвища, малинові спалахи диких гвоздик, біло-зеленкуваті шапки квітуючого деревію і в тон кольоровій гамі кратера – жовтавий цвіт льнянки звичайної.
Чи сходжу, чи злітаю, як ластів’я, на вершину кручі із зеленим чубчиком різнотрав’я і грушкою-дичкою при надії на діток-грушенят, що міцно вчепились за гілочки. Ще б пак – та ж магнітне поле тут менше, ніж деінде. Відчуваю себе ніби на чужій планеті, яка дуже схожа на нашу Землю, але все-таки інша.
Кратер Іллінецького метеорита – то місце, де земне і космічне нерозривно пов’язані, єдині. Це вражає, дивує, переконує, що увесь всесвіт – наша спільна домівка. Далекі зорі здаються ближчими і навіть досяжними. Вони ж також підлягають фізичним законам і своїми складовими розміщуються в клітинках славетної таблиці Менделєєва.
Піднімаю гірчично-коричневий камінчик із чорними вкрапленнями заліза. Він легкий, немов пористий. Хочеться забрати його з собою. Життєва практика переконує – можна. У ближніх селах Іваньки і Лугове чи не всі підмурівки будівель – з цього каменю. Бруківка, по якій добиралася, також саме з нього.
Кратерів в Іллінецької астроблеми аж три – на три частини, кажуть, розпався в повітрі розжарений метеорит. Усі, переконалася в цьому, – як згустки енергії космосу, яка вливається безперервним потоком у простори подільського довкілля. Правду кажуть тутешні подоляни: це місця хороші. Відчуваю їх добру силу і незвичайність. Здається, тут часовий вимір інший: чотириста мільйонів літ уявляються зримо, а моя екскурсія минає миттєво. Не віриться, що вже чекає зворотна дорога. Але спочатку – бруківка, викладена каменями Іллінецького кратера…
Завершується подорож майже в космос, для якого чотириста мільйонів років – як пилинка алмазу в надрах астроблеми.