Розділ ІІ
Пан Аренс і Безхмарна країна
казкового світу
Це була країна велетенських квітів, безхмарного неба і чистих, прозорих, як повітря, дзюркотливих струмків.
– Ерікуаві, – ельф відразу ж узяв на себе обов’язки гіда, – у перекладі з казкової мови означає «Безхмарна країна».
– Поглянь, Ері! – поспішила зі спостереженням Кіра. – Бачиш високі береги над поточком? Тут нещодавно текла велика річка і … висохла. Так?
– Та так… – сумовито потакнув ельф. – Але давай про це потім. А зараз ходімо до моєї господи.
Він хитнув пелюстку білої півонії. З`явилися дверцята і скрипучо проспівали:
– Ласкаво прошу!
Минули лабіринт світлих коридорів («Сонячне сяйво просвічується через пелюстки!» – здогадалася мандрівниця) і опинилися в просторій кімнаті. Попід стінами височенні стелажі, заставлені книгами. Посередині величезний стіл і троє чималих крісел, теж завалених книгами. А простір довкола столу то тут, то там у колонках книг. «Як сталагніти – ростуть знизу», – усміхнулась дотепному порівнянню Кіра, додаючи собі по змозі впевненості жартами.
– Я повернувся, тату! – підскочив радісно Ері.
Почулося тихеньке покашлювання десь аж із-під стелі. Там, на вершечку драбини, біля верхніх полиць, нишпорив у книгах гном, як і належить, у шапочці-грибочку. Його чималі окуляри кидали відблиски світла то на сина, то на гостю.
– Я радий, синку, тобі і Кірі, – мовив книголюб.
Мандрівниця вже й не дивувалася, що її ім`я тут знають. Вона чемно привіталася.
– Пан Аренс, – відрекомендувався вчений гном, спритно спустившись на підлогу і тримаючи під пахвою два товстенних фоліанти.
Потім, порозсувавши книги на кріслах, запросив сісти і повів мову про свою країну:
– В Ерікуаві живуть герої казок усього земного світу, а також казкові народи – ельфи, гноми, феї. Мають святиню – Люстерко Добра. Ним опікується прославлений мудрець Добродій.
– Ой, а в нас є слово «добродій»! – похопилася Кіра. – Різниця тільки в наголосі!
– Знаю, знаю, бо давно вивчаю за українськими казками вашу країну, країну доброти. Доброта у вас, як скарб, у серці кожної людини. А слова «добродій», як і «Добродій», означають: той, хто робить добро, діє по-доброму. Так ось, Люстерко Добра розсіювало промені доброти по всьому людському світі, та бачиш, як сталося: зникло Дзеркальце! Сховав його Добродій на ніч у скриньку, а вранці кинувся діставати та братися до роботи розсіювання добра, аж глядь – порожня скринька! Давай розпитувати – звісно, таємно, без крику, щоб не зчинилася паніка, – ніхто нічого не бачив і не чув! Поряд з будинком-квіткою – тут усі мешкають у квітах – пана Добродія росте Аува, схожа, як пишуть у книгах, на вашу земну весняну бурульку, тільки носиком не до землі, а до неба. Вона щось бачила, але ж ніхто не знає її мови. Може, ти, дівчинко, зрозумієш Ауву, адже ж умієш розмовляти з рослинами, як повідав нам пан Добродій, бо бачив тебе в чарівнім Дзеркальці. Без проміння доброти, що лине з країни казок, не обійтися землянам. Стане більше зла та жорстокості, а від цього і до біди недалеко!