Розділ VI
Озеро Ненажер
Усі зажмурилися від світла, а потім крізь вії зиркнули, де вони.
– Ой! Ой! Ой! – почулися нажахані вигуки, а Кіра спішно кинула Чарівну Вуглинку в Озеро Ненажер, яке було перед ними.
Пащеки хвиль-ненажер, які ось-ось мали поглинути мандрівників, закрилися. Озеро вгамувалося і стало тихим та спокійним.
Ельфи вирішили перелетіти водойму, а феї попливли разом з дівчатками. Та якби не острівець на середині Озера, і літунам, і плавцям було б непереливки! Сили вичерпались, і ось рятівний твердий ґрунт!
– Я врятувався минулого разу, – згадував Оні, – на самому вершечку скелі, куди не досягали ненажери. Усі глянули вгору, але знизу вершини не було видно.
– Високо! – пискнула Оля, стискаючи Кірину руку.
– А ти добре плаваєш, – похвалила подруга-білявка.
– Я ж ходжу… ходила на плавання, – пригадала, як щось дуже-дуже далеке, однокласниця. – А ти де навчилася цьому?
– Не знаю, – знизало плечима променисте дівчатко і підозріло зиркнуло на фей.
– А-а-а... Тобто дякую, – здогадалася вона про причину свого чарівного вміння плавати.
– Ти тепер завжди це вмітимеш, – пообіцяла Квуї.
Треба було поспішати. Ельфи вже здійнялися в повітря, і плавчині поринули в м’яку озерну воду. Розгрібаючи її руками і відштовхуючись від неї ногами, попливли далі, орієнтуючись на яскраву зорю, яку вказала їм нетануча бурулька Аува. «Як добре, – думала Кіра,– що тут і сонце, і зорі вдень одночасно сяють на небі!»
Правду кажуть: швидко казка мовиться, та не швидко діло робиться. Уже й сонце зібралося на спочинок, а кінця Озеру не видно. Розкинувши руки і набравши в легені повітря, плавчині горілиць відпочивали на хисткій поверхні Озера, коли зверху долинули голоси ельфів-близнят:
– Скоро берег!
Це додало сил, і тільки сонце пірнуло за горизонт, плавчині сягнули піщаного берега і поринули в напівдрімоту. Ельфи ж, як груші, покотилися, не втримавшись в останню мить у польоті, в м`яку траву і впали чи то в сон, чи в безпам’ятство. Вечір мяким теплом огорнув стомлених мандрівників. Кіра мовила крізь дрімоту:
– Спасибі за чарівну силу, феєчки.
Час спливав, і, нарешті, озвалася Оля:
– Дякуємо!
А коли вже над берегом облаштувала свої шатра ніч, Квуї промовила:
– Треба йти далі!
І тільки Навіа ще спала: їй снилася Кенні Поа. Фею розбудило тепло невеличкого вогнища, яке розвели ельфи. Зігрілися, підкріпилися їжею, що її дала Курочка Ряба, а ельфи зберегли в польоті сухою. Відпочинок скінчився.