Ключем поезії я відчиняю ранок
Ще тільки-но займається зоря,
Ключем поезії я відчиняю ранок.
Ген, вдалині вітрила корабля,
Блакитно-ніжні, як і цей світанок.
Спішу я до вітрильника, а море
Ряхтить, як перламутри неозорі.
І піднімаюсь вже на корабель,
Щоби сягнуть небачених земель.
Десь Нарнія – може, у хвилю скрути,
Чекають ще на мене й мініпути,
Смілива Ліна, вірний Оберон
І Кукурузо – славний Робінзон.
В Ірландії, звичайно ж, містер Фаул,
В Америці – сміливець Ерагон.
Але цього всього ще й буде мало –
Підхопимо магічний легіон
Мефодія Буслаєва і Дафни,
Пливем по морі, рибами пропахлім,
До невідомих нині островів,
До книг нових із щонайкращих слів.
Слова ці споконвічні в Україні,
На щастя подаровані людині!