Погляд з Немезиди
Рожеві ранки осені сяйливі.
Хоч вовняний вкриває небо плед,
Та лине містом веселкова злива,
І ми немов на іншій із планет,
Далекій недоступній Немезиді,
Де все таке веселе й осяйне!
Берізки, золотинками повиті,
До гурту ось запрошують мене.
Спадає листя, і немов віконця
Нові й нові у вежах світлих крон
Нам відкрива рожевий відблиск сонця,
У верховітті золотих корон
Струнких тополь на віковічних чатах
Край простору замріяних полів.
Осінній бал я хочу розпочати
Із українських поетичних слів,
Щоб ми розгледіли осінню казку,
Поки багрець іще не відгорів,
І під вітрилами здались на ласку
Омріяних вогнистих цих морів.
Як та Ассоль, що мріями багата,
Забудемо про долю нелегку.
В саду осіннім українська хата –
Немов на вишиванім рушнику.
Під стріхою пучечками любисток,
І кучерява м’ята, нагідки.
А поміж меж, мов золотих кописток,
Дрімають літом стомлені грядки.
Осінній сон, казкові краєвиди,
Реальність ніби золоте руно.
З далекої планети Немезиди
Ми глянули у вічності вікно.