Осінні тумани в Україні
В туманах осені пливе земля.
Вершки черешень, мов строкаті птахи,
На щогли над туманом корабля
Злетіли крил рожевих вільним змахом.
На палубі мандруємо кудись,
І невідомість огортає душу.
Не скажеш кораблеві: «Зупинись!»
Чи просто «треба», а чи навіть «мушу».
Бо час струмує, наче наш Дніпро,
Відносячи і радощі, й печалі.
Черешня-птаха скинула перо.
– Спасибі! – і за часом далі, далі.
Здається, ми на місці стоїмо,
Як ці гаї, дерева у діброві,
Та час мина, і ми постаємо
В нових чуттів і роздумів обнові.
І тільки, як туманом залива
Довколішність, серця наші крилаті,
Черешня височіє споквола,
Немов лелека на селянській хаті,
Тоді відчутна часу таїна
І рух його, який нам непідвладний.
Туманиться достигла бузина,
Свій синій плащ накинувши доладно.
Пливуть сади в осінньому вбранні,
Понад туман – химерні, як примари,
І ми неначе в дивовижнім сні,
Десь летимо на посивілій хмарі.
Та зігріває нас, як той вогонь,
Упевненість, що все ж таки ми вдома,
Хоч помічаю посивілість скронь
У тата, а у мами – зморшку втоми.
У часовій безмірності віків
Астральним сяйвом виткані стежини.
У маєві хвилин, годин, років
Спиняє нас у лісі кущ ожини
І те все, чим багата в нас земля.
Красою оповита вся країна!
В туманах часу, ніби корабля,
Добром яскріє наша Україна!